Вітання

Я мрію, щоб був ти лиш зі мною.
Я мрію, щоб був ти тільки мій.
Щоб були ми разом із тобою..
Хлопча моє кохане –зрозумій,
Що просто-так писати я не вмію!
У лист цей я вінок вплела.
Лиш у тобі знайшла я свою мрію
І, мов троянда, розцвіла…
Я хочу щоб було нас тільки двоє.
Щоб стала я немов легенда Трої.
Щоб піднялась я піною із моря,
Із неба зібрала найкращії зорі..
До зірки ще й місяць із неба
Від мене, коханий, для тебе!

 

Простіть мені за ті слова,
Простіть мені,дурна була.
І двічі ви прощали вже мені,
Проте дурна, бо не змовчала я.
Шкода,що часу не верну,
Шкода,що сталося все так!
Як би змогла вернуть я час,
Тоді б змовчала я.
І ви б не знали моїх почуттів
Проте вже пізно,
Все сказала я!
А ви забули вже про мене
І я забуть вас постараюсь,
І заново попробую любить,
Но вже не вас...
Останнє слово лиш скажу
Простіть мені, що серце своє я відкрила
Тепер я вже змовчу
Я обламала свої крила!!! :(

 

Люблю Тебе!!!
Я люблю тебе!можливо так...
але це почуття немов безхмарне небо у душі
Душа болить,душа кричить,
люблю тебе ...
сумую за тобою ,і плаче серденько моє
чому ти не зімною
чому,скажи мені чому...
Вибач,що серед усіх вибрав я тебе
тебе я вибрав-ні ,не я ,а серденько моє!
Любов моя до тебе ,як сонечко
що сходить і заходить -та незгасає.
незнаю чи будеш ти зімною
незнаю чи хватить сили
почуттів моїх до тебе
не муч мене ,
не мовчи крізь сльози
не залишай мене самого
з біллю у душі,
а будь зі мною
бо серце моє є твоїм...
Так хочу я тебе обійняти ніжно
обійняти і поцілувати,
і буде все цвісти в саду
бо знай що я тебе люблю!!!
пам'ятатиму про тебе я
та знов і знов про тебе
як усміхалась ти мені у вісні
як дарувала ти мені ці квіти весняні
як дарувала ти тепло моїй душі
заплачу я ,це тільки сон
це тільки сон...а жаль, що сон
Нічого, біль мине ...
і я піду у сад
піду , та пам'ятатиму про тебе
та серце моє вже нете..
і знов заплачу я
заплачуть квіти у саду
бо я кохаю і це прекрасно
Я Люблю Тебе!!!
саме так-Тебе Люблю !!!

 

Якби не вітер, не зустрівся б я з тобою.
Від долі нам нікуди не втекти.
Тебе побачив я перед собою
А дощ продовжував іти…

Цей дощ нагадував дитинство…
Мій мозок заливав думками…
А вітер все здував у порожнечу…
Щоденник заповнявся сторінками…

Якби не вітер, не відчув би я кохання,
Бо дощ би змив всі мої почуття.
Я тільки жив надією чекання.
І відчував, що це кінець життя…

Я знав, що забуття вже близько.
Я бачив чорні хмари над собою.
Стрибнувши, я упав так низько.
Бо знав, що не побачуся з тобою.

А грози все гриміли в небесах.
І дощ ішов, змиваючи сліди.
А вітер дув, розсіюючи страх.
Мене вела дорога в нікуди…

І сльози б не з’явилися в очах,
Якби її не втратив назавжди…
Життя без неї просто жах.
Я йшов, не знаючи куди…

 

Втікаю, та не знаю чи від тебе, чи від себе,
А погляд мій впирається постійно в небо...
Але воно пусте. Немає в ньому відповіді на питання
Куди іти і де усе ж таки закінчаться блукання.

Коли ти поруч, то на волю рветься безпритульне серце,
Але безжальний розум лиш кричить і сердиться:
"Ти ж обіцяла не ставати на коліна! Обіцяла!!!"
Я обіцяла, але я не на колінах, я безсила просто впала.

Дивлюся в твої очі... Бачу, ти мене вже не кохаєш.
А може ще раз в п"єсі "Праведна Брехня" зіграєш?
Схиляюсь перед ним, твоїм талантом, як актора,
Але твоя душа... Її ніколи не назву інакше, як ПАНДОРА.

Дарую тобі волю, хоч ніколи нею я не володіла.
Лише одного - бути поруч із тобою - я хотіла.
Востаннє я дарую тобі свою душу
І йду, благаючи лиш про одне: ти відпусти, мене чекають.
Я не хочу, але мушу...

 

Я не романтик і не поет,
Лише законий мужчинка,
А для віршів моїх сюжет,
Дає найкраща в світі жінка.

Чарівна,ніжна.... мов весна,
На пісню серце надихає,
Так зачаровує вона,
Що рифма на слова лягає.

Хай лине музика душі,
Сумні ті ноти, чи веселі...
Пишіть, присвячуйте вірші,
Своїй коханій „королеві”.

 

знімілі очі гладить дивна ніч,
торкає сумом зоране обличчя…
відходить тінню назавжди у віч -
ність, в свічадах тиш запалюючи свічі,
твоя душа - ще тепла від бажань,
кружляє, квилить, горнеться в останнє
до плоті, в жили, де жила... і жаль,
що судний день після зорі настане…
…і витирає зронену сльозу,
малює крейдою по стінах і по скронях
твою дорогу хресну й голосну,
і тулить увесь світ в твої долоні…

 

Я так хочу бути з тобою,
Віддавати всю ніжність й тепло,
Огортати пристрасною любов’ю,
Тебе кохати, тільки тебе одного!

Та ти це не хочеш прийняти,
А я все стараюсь довести,
Що сильніше, ніж я, неможливо кохати,
Потрібен мені тільки ти!

Кожен із нас помиляється
Тоді ти не хочеш кохати.
Всяке між нами трапляється,
Та ти не вмієш пробачати!

Я тобі не зраджувала,
Не зраджу ніколи.
Та ти мені не віриш,
Ножем моє серце колиш!

Ти мені не віриш,
Кажеш, не кохаю???
Та заради тебе
Хоч зараз піду до раю!!!

Я говорила з іншим?
Йшла біля другого?
Так, було й таке,
Та не кохала я другого!

Хочеш, щоб я ні з ким не говорила?
Була твоя власність, жертва?
Нікуди не ходила?
Була, наче мертва?

Добре, коханий,
Для тебе готова на все!
Відкажусь я від друзів,
Може хоч тоді зрозумієш мене.

Мені здається, що довіра –
Найважливіше у коханні.
Але немає в тебе віри,
А від цього лиш страждання!

Ти мене сьогодні любиш!
Своє тепло даєш мені.
А як щось не те скажу, зразу ненавидиш!
Серце розбиваєш ти мені!

Ти кажеш, що кохаєш,
А я сліпо вірю.
Ти мені не довіряєш!
А сам ти в це віриш?

Тебе хтось ще кохав як я?
Я думаю, що ні…
Щирішого кохання
Немає на землі!

Любчик, моє сонечко,
Без тебе жити я не можу!
Вірю, що відчує твоє сердечко,
Що покохати так як я, тебе ніхто не зможе!

Ми з тобою зовсім різні,
Важко деколи буває,
Та попри всі невдачі
Кохання нас завжди єднає

Я знаю,
Мене ти кохаєш…
Без мене теж не можеш ти,
Але й зі мною ти страждаєш…

Ти мені не віриш,
що я тебе кохаю,
Та я вірю, ти це знаєш,
Серцем відчуваю!

Коли сваримось з тобою,
Страшно за одне…
Нащо мені жити,
Якщо втрачу я тебе???

Та цього не станеться!
Вірю я в це, знаю!
Не розлучить світ два серця,
Що так віддано кохають!

Інколи, в поривах пристрасті,
Часто так буває,
Ми себе не контролюєм,
Тіло аж горить, палає!

Ще частіше так буває…
Сваримося ми…
Бо ти мені не довіряєш,
Й не відчуваєш своєї вини.

Пробач мені, котику,
За те, що люблю…
Пробач мені рідний,
Заради тебе живу!

Знаю я, кохаєш!
І я тебе кохаю!
Та ти мені не довіряєш…
А може, й не кохаєш…